# Г. З.

*уривок*

By [markjohnson1816333](https://paragraph.com/@markjohnson1816333) · 2024-05-28

---

Немає гірше, як в неволі  
Про волю згадувать. А я  
Про тебе, воленько моя,  
Оце нагадую. Ніколи  
Ти не здавалася мені  
Такою гарно-молодою  
\[І\] прехорошою такою,  
Так, як тепер на чужині,  
Та ще й в неволі. Доле! Доле!  
Моя ти співаная воле!  
Хоч глянь на мене з-за Дніпра,  
Хоч усміхнися з-за . . . . . . . .

І ти, моя єдиная,  
Встаєш із-за моря,  
З-за туману, слухняная  
Рожевая зоре!  
І ти, моя єдиная,  
Ведеш за собою  
Літа мої молодії,  
І передо мною  
Ніби море заступають  
Широкії села  
З вишневими садочками  
І люде веселі.  
І ті люде, і село те,  
Де колись, мов брата,  
Привітали мене. Мати!  
Старесенька мати!  
Чи збираються ще й досі  
Веселії гості  
Погуляти у старої,  
Погуляти просто,  
По-давньому, по-старому,  
Од світу до світу?   
А ви, мої молодії  
Чорнявії діти,  
Веселії дівчаточка,  
І досі в старої  
Танцюєте? А ти, доле!  
А ти, мій покою!  
Моє свято чорнобриве,  
І досі меж ними  
Тихо, пишно похожаєш?  
І тими очима,  
Аж чорними — голубими,  
І досі чаруєш  
Людські душі? Чи ще й досі  
Дивуються всує  
На стан гнучий? Свято моє!  
Єдинеє свято!  
Як оступлять тебе, доле,  
Діточки- дівчата  
Й защебечуть по своєму  
Доброму звичаю,  
Може, й мене ненароком  
Діточки згадають.  
Може, яка і про мене  
Скаже яке лихо.  
Усміхнися, моє серце,  
Тихесенько-тихо,  
Щоб ніхто і не побачив...  
Та й більше нічого.  
А я, доленько, в неволі  
Помолюся Богу.

---

*Originally published on [markjohnson1816333](https://paragraph.com/@markjohnson1816333/g-z)*