Існує зростання інтересу до нових технік контролю свідомості. Висувалося припущення, що Сірхан Сірхан був об’єктом постгіпнотичного навіювання, коли, несамовито тремтячи, сидів на марміті в кухні готелю “Амбасадор” у Лос-Анджелесі, тимчасом як усе ще незнайома жінка його стримувала й шепотіла йому на вухо. Стверджувалося, що техніки модифікації поведінки використовуються щодо проблемних в’язнів і співкамерників, часто без їхньої згоди. Доктор Дельґадо, який зупинив розлюченого бика за допомогою дистанційного керування електродами в мозку бика, нещодавно поїхав зі США, аби продовжити свої дослідження на людських суб’єктах у Іспанії. Промивання мізків, психотропні препарати, лоботомія та інші витонченіші форми психохірургії: технократична державна машина контролю Сполучених Штатів має у своєму розпорядженні нові техніки, які, в разі їхнього використання в повній мірі, могли б зробити “1984” Орвелла схожим на доброзичливу утопію. Але головним інструментом контролю залишаються слова. Пропозиції є словами. Переконання є словами. Накази є словами. Жодна машина контролю, розроблена дотепер, не може оперувати без слів, і будь-яка машина контролю, яка намагається це зробити, покладаючись виключно на зовнішню силу або виключно на фізичний контроль свідомості, незабаром зустріне межі контролю.
Фундаментальний тупик усіх машин контролю такий: контроль потребує часу, в який здійснюється контроль. Оскільки контроль також потребує протидії або покірності; інакше він перестає бути контролем. Я контролюю загіпнотизованого суб’єкта (принаймні частково); я контролюю раба, собаку, робітника; але якщо в якийсь спосіб я встановлюю повний контроль, як-от імплантувавши електроди в мозок, тоді мій суб’єкт є трохи більшим, аніж касетний магнітофон, камера, робот. Ви не контролюєте касетний магнітофон — ви користуєтесь ним. Обміркуємо відмінність та тупик, що тут маються на увазі. Усі системи контролю намагаються зробити контроль якнащільнішим, але водночас, якби їм це повністю вдалося, то не лишилося б чого контролювати. Припустімо, наприклад, систему контролю, що встановлює електроди в мозок усіх майбутніх робітників при народженні. Тепер контроль є повним. Навіть думка про повстання є неврологічно неможливою. Не потрібно жодних поліцейських сил. Не потрібно жодного психологічного контролю, крім натискання кнопок для виконання деяких активацій і операцій. Контролери могли б увімкнути машину, а працівники виконували б свої завдання, принаймні вони могли б так думати. Проте вони перестали контролювати робітників, оскільки робітники перетворилися на касетні магнітофони, подібні до машин.
Коли протидії більше немає, контроль стає безглуздою справою. Існують великі сумніви щодо того, чи міг би організм людини витримати повний контроль. Там би не було нічого. Жодних людей. Життя — це воля, мотивація, і робітники вже не були б живими, либонь буквально. Концепція навіювання як техніки контролю передбачає, що контроль є частковим, а не повним. Ви не зобов’язані робити пропозиції своєму касетному магнітофонові, а також піддавати його болю, примушувати чи переконувати.
Майянська система контролю, в якій жерці зберігали найважливіші Книги сезонів та богів, Календар, ґрунтувалася на неписьменності робітників. Сучасні системи контролю ґрунтуються на загальній письменності, оскільки здійснюють вплив завдяки засобам масової інформації — дуже двозначного інструмента контролю, як показав Вотерґейт. Системи контролю є вразливими, а новинні засоби масової інформації — неконтрольованими за своєю природою, принаймні в західному суспільстві. Альтернативна преса — це новини, і альтернативне суспільство — це новини, і в такій якості їх підхоплюють засоби масової інформації. Монополія, яку колись здійснювали Герст і Люс, руйнується, фактично, чим сповна герметичнішою і начебто успішнішою є система контролю, тим уразливішою вона стає. Слабкість, притаманна майянській системі, полягала в тому, що вони не потребували армії, аби контролювати своїх робітників, і отже, у них не було армії, коли вони її дійсно потребували, аби дати відсіч загарбникам. Це правило соціальних структур, коли будь-що, в чому нема потреби, протягом певного періоду часу атрофується і стає незастосовним. Відрізані од військових ігор — а пам’ятаєте ж, що майянці не мали сусідів, з якими можна було б сваритися — вони втрачають здатність битися. У “Майянському дільці” я припустив, що така герметична система контролю може бути повністю дезорієнтована та зруйнована навіть однією особою, яка таємно вплинула б на календар контролю, від якого система контролю залежала б усе істотніше й істотніше, оскільки фактичні засоби застосування сили випаровувалися б.
Розглянемо ситуацію контролю: десятеро осіб у рятувальному човні. Два озброєних самопроголошених лідери змушують вісімку інших веслувати, поки вони розпоряджаються їжею й водою, залишаючи більшу частину собі та скупо видаючи лише стільки, аби інші восьмеро могли веслувати. Тепер двоє лідерів потребують здійснювати контроль, аби зберігати вигідне становище, яке могли б удержувати й без нього. Тут методом контролю є сила — володіння зброєю. Скасування контролю буде виконано шляхом пересилення лідерів і заволодіння їхньою зброєю. Здійснивши це, було б вигідно відразу їх убити. Отже, вдавшись одного разу до політики контролю, лідери мусять продовжувати цю політику заради самозбереження. Кому ж, у такому разі, потрібно контролювати інших? Тим, хто захищає за допомогою такого контролю стан відносної переваги. Навіщо їм потрібно здійснювати контроль? Тому що вони скоро могли б утратити цей стан переваги, а в багатьох випадках — і свої життя, якщо б поступилися контролем.
Тепер розглянемо засоби, за допомогою яких здійснюється контроль у сценарії з рятувальним човном. Двоє лідерів озброєні, скажімо, револьверами 38 калібру — дванадцять пострілів та вісім потенційних противників. Вони можуть спати по черзі. Проте все одно мусять виявляти обережність, аби не дати вісімці веслярів зрозуміти, що вони мають намір їх убити, коли буде видно сушу. Навіть у цій примітивній ситуації сила доповнюється облудою і переконливістю. Лідери висадяться на берег у точці А, залишивши іншим достатньо їжі, аби дістатися точки Б, пояснюють вони. У них є компас, і вони співпрацюють, застосовуючи свої навігаційні навички. Коротше кажучи, вони намагатимуться переконати інших, що це є кооперативним підприємством, в якому вони всі працюють задля тієї ж самої мети. Вони також можуть піти на поступки: збільшити раціон харчування й води. Поступка, звичайно ж, означає утримання контролю — а саме розпорядження запасами харчування й води. Завдяки переконливості й поступкам вони сподіваються запобігти узгодженому нападу вісьмох веслярів.
Насправді їхнім наміром є отруїти питну воду, щойно вони покинуть човен. Якби всі веслярі це знали, то напали б, незалежно від своїх шансів. Тепер ми бачимо, що ще один істотний фактор контролю полягає у приховуванні від контрольованих справжніх намірів контролерів. Якщо поширити аналогію з рятувальним човном на Корабель Держави, незначна кількість чинних урядів могли б витримати раптовий, тотальний напад з боку всіх своїх знедолених громадян, і такий напад цілком міг би статися, якби наміри певних чинних урядів були однозначно безперечними. Припустімо, що лідери рятувальних човнів збудували барикаду і могли б, за необхідності, витримати узгоджений напад та вбити всіх вісьмох веслярів. У такому разі їм довелося б веслувати самостійно, і жоден з них не був би убезпечений від іншого. Так само сучасний уряд, оснащений важким озброєнням і готовий до нападу, міг би знищити 95% своїх громадян. Але хто став би виконувати цю роботу і хто захищав би їх від солдатів і технічних фахівців, необхідних для виготовлення та керування зброєю? Успішний контроль означає досягнення рівноваги та уникнення з’ясування стосунків, за якого була б необхідна тотальна сила. Це досягається через різні техніки психологічного контролю, теж урівноважені. Техніки як силового, так і психологічного контролю постійно поліпшуються й удосконалюються, та все ж всесвітнє інакомислення ніколи не було таким поширеним або ж таким небезпечним для теперішніх контролерів.
Усі сучасні системи контролю пронизані суперечностями. Погляньте на Англію. “Ніколи не заходьте надто далеко в жодному напрямку” є основним правилом, на якому збудовано Англію, і в цьому є певна мудрість. Однак, уникаючи одного тупика, вони заходять в інший. Усе, що не прямує вперед, відходить геть. Авжеж, ніщо не триває вічно. Час є тим, що закінчується, а контроль потребує часу. Англія просто зволікає час по мірі того, як повільно осідає. Погляньте на Америку. Хто контролює цю країну насправді? Дуже важко сказати. Безумовно, дуже багаті є однією з найвпливовіших груп контролю. Вони володіють газетами, радіостанціями і так далі. Також вони спроможні контролювати всю економіку та керувати нею. Проте їм було б не вигідно створювати або намагатися створити відверто фашистський уряд. Сила, введена одного разу, підриває владу грошей. Це ще один тупик контролю: захист від захисників. Гітлер створив СС, аби воно захищало його від СА. Якби він прожив достатньо довго, питання щодо захисту від СС постало б саме по собі. Римські імператори залежали від милості преторіанської гвардії, яка впродовж одного року вбила двадцять імператорів. А крім того, жодна сучасна промислово розвинена країна ніколи не ставала фашистською без програми військової експансії. Більше не лишилося жодного місця, куди розширюватися — опісля сотень років колоніалізм є пережитком минулого.
Не може бути жодного сумніву, що в Америці протягом останніх тридцяти років мала місце культурна революція безпрецедентних масштабів, а оскільки Америка наразі є моделлю для решти західного світу, ця революція є всесвітньою. Іншим фактором є засоби масової інформації, які розносять будь-які культурні рухи в усіх напрямках. Той факт, що ця всесвітня революція мала місце, показує, що контролери були змушені піти на поступки. Звісно, поступка все одно є збереженням контролю. Ось тобі десять центів, а я зберігаю долар. Послабте цензуру, але памʼятайте, що ми можемо повернути все назад. Що ж, на даний момент це під питанням.
Поступка є ще однією прив’язкою контролю. Історія показує, що як тільки уряд починає йти на поступки, це стає вулицею з одностороннім рухом. Звісно, вони могли б повернути всі поступки назад, але це наражало б їх на подвійний ризик революції та значно більшу небезпеку відвертого фашизму, обидві з яких є надзвичайно небезпечними для теперішніх контролерів. Чи виникає з цього безладдя плутанини якась чітка політика? Відповіддю, ймовірно, є “ні”. Засоби масової інформації виявилися дуже ненадійним і навіть зрадливим інструментом контролю. Він є неконтрольованим унаслідок своєї базової потреби в НОВИНАХ. Якщо одна газета або навіть низка газет, що належать одній особі, намагаються “вбити” історію, це робить цю історію ще гарячішою в якості НОВИНИ. Якась газета це підбере. Запровадження державної цензури щодо ЗМІ є кроком у напрямку контролю Держави, кроком, на який великі гроші йдуть найбільш неохоче.
Я не хочу стверджувати, що контроль автоматично перемагає сам себе, а також, що протест внаслідок цього є непотрібним. Уряд ніколи не буває небезпечнішим, аніж коли починає курс, приречений на провал чи відверте самогубство. Обнадійливим є те, що деякі проєкти модифікації поведінки було викрито і припинено, і, безумовно, такі викриття й розголос мають продовжуватися. Насправді я стверджую, що в нас є право наполягати, аби всі наукові дослідження підлягали громадському контролю, та що не повинно бути такої речі, як “надсекретне” дослідження.
(1978)