За електронної епохи конфіденційність є необхідною для відкритого суспільства. Конфіденційність — це не секретність. Конфіденційна справа є тим, про що не хочеться, аби це знав увесь світ, а секретна справа є тим, про що не хочеться, аби це знав будь-хто. Конфіденційність є можливістю вибірково показувати себе світові.

Якщо між двома сторонами існують певні відносини, то кожна з них пам’ятає про їхню взаємодію. Кожна сторона може говорити про власний спогад щодо цього; як міг би хтось цьому перешкодити? Можна приймати закони проти цього, але для відкритого суспільства свобода слова є фундаментальною навіть більше, ніж конфіденційність; ми намагаємося не обмежувати взагалі жодного слова. Якщо багато сторін розмовляють разом на тому самому форумі, кожна може говорити з усіма іншими та збирати докупи знання про окремих осіб та інші сторони. Могутність електронних засобів зв’язку уможливила таке групове мовлення, і воно не зникне лише тому, що ми можемо цього захотіти.

Оскільки ми бажаємо конфіденційності, ми повинні переконатися, що кожна сторона угоди має знання лише про те, що є безпосередньо необхідним для цієї угоди. Оскільки говорити можна про будь-яку інформацію, ми повинні переконатися, що ми розкриваємо якомога менше. У більшості випадків особиста ідентичність не є помітною. Коли я купую журнал у магазині й передаю продавцеві готівку в руки, у мене нема потреби знати, хто я. Коли я прошу свого провайдера електронної пошти надсилати й отримувати повідомлення, у мого провайдера нема потреби знати, з ким я розмовляю, що я говорю чи що мені говорять інші; моєму провайдерові потрібно лише знати, як отримати там повідомлення та скільки я йому винен у вигляді плати за послуги. Якщо моя ідентичність розкривається основним механізмом угоди, у мене немає конфіденційності. Тут я не можу розкривати себе вибірково; я мушу розкривати себе завжди.

Відповідно, конфіденційність у відкритому суспільстві вимагає анонімних систем транзакцій. Дотепер готівка була головною такою системою. Анонімна система транзакцій не є секретною системою транзакцій. Анонімна система дає людям можливість розкривати свою особу, коли заманеться і лише за бажанням; це є суттю конфіденційності.

Також конфіденційність у відкритому суспільстві вимагає криптографії. Якщо я щось кажу, то хочу, аби це почули лише ті, для кого я це призначаю. Якщо зміст моїх слів є доступним світові, у мене нема конфіденційності. Шифрувати означає вказувати на бажання конфіденційності, а шифрувати за допомогою слабкої криптографії означає вказувати на не надто велике бажання конфіденційності. Ба більше, аби впевнено розкривати свою особу, коли за умовчанням встановлено анонімність, потрібен криптографічний підпис.

Ми не можемо очікувати, що уряди, корпорації чи інші великі безликі організації нададуть нам конфіденційність зі свого милосердя. Їм вигідно говорити про нас, і нам слід очікувати, що вони говоритимуть. Намагатися запобігти їхній промові означає боротися з інформаційними реаліями. Інформація не просто хоче бути вільною, вона прагне бути вільною. Інформація поширюється, аби заповнити доступний простір для зберігання. Інформація є молодшим, сильнішим кузеном Чуток; Інформація швидше ходить, має більше очей, більше знає і менше розуміє, ніж Чутки.

Ми мусимо захищати власну конфіденційність, якщо очікуємо, що вона в нас буде. Ми мусимо об’єднатися і створити системи, які дозволять відбуватися анонімним транзакціям. Впродовж століть люди захищали власну приватність за допомогою шепоту, темряви, конвертів, зачинених дверей, секретних рукостискань та кур’єрів. Технології минулого не дозволяли забезпечити надійну конфіденційність, але електронні технології це дозволяють.

Ми, Шифропанки, віддані створенню анонімних систем. Ми захищаємо нашу конфіденційність за допомогою криптографії, анонімних систем пересилання пошти, цифрових підписів і електронних грошей.

Шифропанки пишуть код. Ми знаємо, що хтось має написати програмне забезпечення для захисту конфіденційності, а оскільки ми не можемо отримати конфіденційність, окрім як усі разом, ми збираємося її написати. Ми публікуємо наш код, аби наші колеги-шифропанки могли практикуватися та грати з ним. Наш код є безкоштовним для користування всіма по всьому світу. Нас не надто хвилює, якщо ви не схвалюєте програмне забезпечення, яке ми пишемо. Ми знаємо, що програмне забезпечення не можна знищити, а широко розсіяну систему неможливо вимкнути.

Шифропанки вважають негожими правила щодо криптографії, оскільки шифрування є принципово приватною справою. Процес шифрування фактично видаляє інформацію з громадської сфери. Навіть закони проти криптографії досі сягають лише кордону нації та зброї її насильства. Криптографія неминуче пошириться по всій земній кулі, а разом з нею — і анонімні системи транзакцій, які вона уможливлює.

Щоб конфіденційність була широко розповсюдженою, вона мусить бути частиною суспільного договору. Люди мусять прийти і разом розгорнути ці системи для загального блага. Конфіденційність наразі поширюється лише на співробітництво колег у суспільстві. Ми, Шифропанки, шукаємо ваших запитань і занепокоєнь та сподіваємося, що ми зможемо залучити вас, аби не ошукувати самих себе. Проте нас не буде зсунуто з нашого курсу через те, що хтось може не погоджуватися з нашими цілями.

Шифропанки активно залучені в те, щоб зробити мережі безпечнішими для конфіденційності. Рухаймося швидко разом.

Уперед.

Ерік Г’юз <hughes@soda.berkeley.edu>

9 березня 1993 року

За електронної епохи конфіденційність є необхідною для відкритого суспільства. Конфіденційність — це не секретність. Конфіденційна справа є тим, про що не хочеться, аби це знав увесь світ, а секретна справа є тим, про що не хочеться, аби це знав будь-хто. Конфіденційність є можливістю вибірково показувати себе світові.

Якщо між двома сторонами існують певні відносини, то кожна з них пам’ятає про їхню взаємодію. Кожна сторона може говорити про власний спогад щодо цього; як міг би хтось цьому перешкодити? Можна приймати закони проти цього, але для відкритого суспільства свобода слова є фундаментальною навіть більше, ніж конфіденційність; ми намагаємося не обмежувати взагалі жодного слова. Якщо багато сторін розмовляють разом на тому самому форумі, кожна може говорити з усіма іншими та збирати докупи знання про окремих осіб та інші сторони. Могутність електронних засобів зв’язку уможливила таке групове мовлення, і воно не зникне лише тому, що ми можемо цього захотіти.

Оскільки ми бажаємо конфіденційності, ми повинні переконатися, що кожна сторона угоди має знання лише про те, що є безпосередньо необхідним для цієї угоди. Оскільки говорити можна про будь-яку інформацію, ми повинні переконатися, що ми розкриваємо якомога менше. У більшості випадків особиста ідентичність не є помітною. Коли я купую журнал у магазині й передаю продавцеві готівку в руки, у мене нема потреби знати, хто я. Коли я прошу свого провайдера електронної пошти надсилати й отримувати повідомлення, у мого провайдера нема потреби знати, з ким я розмовляю, що я говорю чи що мені говорять інші; моєму провайдерові потрібно лише знати, як отримати там повідомлення та скільки я йому винен у вигляді плати за послуги. Якщо моя ідентичність розкривається основним механізмом угоди, у мене немає конфіденційності. Тут я не можу розкривати себе вибірково; я мушу розкривати себе завжди.

Відповідно, конфіденційність у відкритому суспільстві вимагає анонімних систем транзакцій. Дотепер готівка була головною такою системою. Анонімна система транзакцій не є секретною системою транзакцій. Анонімна система дає людям можливість розкривати свою особу, коли заманеться і лише за бажанням; це є суттю конфіденційності.

Також конфіденційність у відкритому суспільстві вимагає криптографії. Якщо я щось кажу, то хочу, аби це почули лише ті, для кого я це призначаю. Якщо зміст моїх слів є доступним світові, у мене нема конфіденційності. Шифрувати означає вказувати на бажання конфіденційності, а шифрувати за допомогою слабкої криптографії означає вказувати на не надто велике бажання конфіденційності. Ба більше, аби впевнено розкривати свою особу, коли за умовчанням встановлено анонімність, потрібен криптографічний підпис.

Ми не можемо очікувати, що уряди, корпорації чи інші великі безликі організації нададуть нам конфіденційність зі свого милосердя. Їм вигідно говорити про нас, і нам слід очікувати, що вони говоритимуть. Намагатися запобігти їхній промові означає боротися з інформаційними реаліями. Інформація не просто хоче бути вільною, вона прагне бути вільною. Інформація поширюється, аби заповнити доступний простір для зберігання. Інформація є молодшим, сильнішим кузеном Чуток; Інформація швидше ходить, має більше очей, більше знає і менше розуміє, ніж Чутки.

Ми мусимо захищати власну конфіденційність, якщо очікуємо, що вона в нас буде. Ми мусимо об’єднатися і створити системи, які дозволять відбуватися анонімним транзакціям. Впродовж століть люди захищали власну приватність за допомогою шепоту, темряви, конвертів, зачинених дверей, секретних рукостискань та кур’єрів. Технології минулого не дозволяли забезпечити надійну конфіденційність, але електронні технології це дозволяють.

Ми, Шифропанки, віддані створенню анонімних систем. Ми захищаємо нашу конфіденційність за допомогою криптографії, анонімних систем пересилання пошти, цифрових підписів і електронних грошей.

Шифропанки пишуть код. Ми знаємо, що хтось має написати програмне забезпечення для захисту конфіденційності, а оскільки ми не можемо отримати конфіденційність, окрім як усі разом, ми збираємося її написати. Ми публікуємо наш код, аби наші колеги-шифропанки могли практикуватися та грати з ним. Наш код є безкоштовним для користування всіма по всьому світу. Нас не надто хвилює, якщо ви не схвалюєте програмне забезпечення, яке ми пишемо. Ми знаємо, що програмне забезпечення не можна знищити, а широко розсіяну систему неможливо вимкнути.

Шифропанки вважають негожими правила щодо криптографії, оскільки шифрування є принципово приватною справою. Процес шифрування фактично видаляє інформацію з громадської сфери. Навіть закони проти криптографії досі сягають лише кордону нації та зброї її насильства. Криптографія неминуче пошириться по всій земній кулі, а разом з нею — і анонімні системи транзакцій, які вона уможливлює.

Щоб конфіденційність була широко розповсюдженою, вона мусить бути частиною суспільного договору. Люди мусять прийти і разом розгорнути ці системи для загального блага. Конфіденційність наразі поширюється лише на співробітництво колег у суспільстві. Ми, Шифропанки, шукаємо ваших запитань і занепокоєнь та сподіваємося, що ми зможемо залучити вас, аби не ошукувати самих себе. Проте нас не буде зсунуто з нашого курсу через те, що хтось може не погоджуватися з нашими цілями.

Шифропанки активно залучені в те, щоб зробити мережі безпечнішими для конфіденційності. Рухаймося швидко разом.

Уперед.

Ерік Г’юз <hughes@soda.berkeley.edu>

9 березня 1993 року